Псилоцибиновые грибы Psilocybine cubensis Полярный

Але, народ! Що там у вас по партіях та закладках? Збираюсь я рубати такий екстра наркотик, що аж слина піде. Не хочу просо себе прокачувати, чуйте сподіваюсь?

Отак, одного прекрасного дня я вирішила, що пора вийти зі звичних рамок та випробувати щось новеньке. Зокрема, псилоцибинові гриби – це моя нова вже закладка в житті. Я говорю, це вам не пудра або там щось інше примітивне. Але про все по порядку, давайте я вам розкажу, як саме це все сталося.

Закинувши свої початкові пошуки в інтернеті, я не очікувала такої кількості пропозицій. От це вам не будь-який звичайний хімік, ви знаєте. Ось так, роздивляючись серед зелених об'яв, я вибрала найбільш вигідну пропозицію – "Псилоцибінові гриби, перша якість. Краща ціна в місті!". Він мені до дому доставив, так що я навіть не замовляла.

Коли він до мене по прізвищу попер, видно було, що це не зовсім новак. Він мав такого чалого вигляду, наче вже накурився чимось інтересненьким. Після здачі грошей, я швидко повернулася до свого вай-фаю та розпакувала цей мій "сюрприз".

Ох, хлопці! Я замислилася, як все ж підкумарила. Якби ви бачили моє обличчя, коли я вийняла гриби з пакетика. Була там така краса, такий колір, як колорадський жук!

Щоб не загубити всю есенцію, я вирішила приготувати мушлі з цими щедрими грибами. Ну як, главний кухар у своєму пікантному надриві. Додала трішечки цибулі, часнику – вже слина пішла. А ще туди попала трошки масла, щоб це все гарно зігрілось. Та пропізнала їх таки, оті гриби – такі ріденькі, вчиняли вони хіба що втертий ефект на моє тіло та розум.

Тим часом, я облаяла свою ванну з повним розмахом. Вирішила, що досить мені бути звичайною, як всі інші. Хотілось чогось крутого, як в відео у блогерів. Та й фіг з ними, з тими блогерами – я сама можу зробити класні спа-процедури.

Діти, знаєте, моя ванна виявилась найкращим місцем для пісочниці. Там я слухала свою улюблену музику, плювала на всіх і все, і просто відчувала себе богом світу.

Наче я відкрила для себе нову сторінку в моєму житті. Кожен раз, коли я поправлялася, мені здавалося, що я здатна на все. Дивилася на своє відображення у дзеркалі та не могла повірити своїм очам – це ж істина, це царство, це абсолют.

Напевно, хтось може подумати, що я необдумана та безглузда. Але я не згодна. Я не химік, та але мої експерименти цілком вправляють моє чуття.

Тоді я згадала, що ще не випробувала кисеньну маску. Вирішила взяти свої спа процедури на новий рівень. Заскочила в аптеку, купила маску, ну і почала своє творіння.

Один з моїх друзів, також ветеран наркотичних розваг, сказав мені, що якщо хочу вижити, то маю порахувати час, скільки я збираюсь знаходитися у наркотичному оп'янінні. І ось я лежу на своєму новому шикарному дивані, підкумарена та готова відзначити найкращі миті свого життя.

Час летить, я проваляюсь в своєму світі, де немає ніяких проблем, страхів, лиш солодкий забуття. Невдовзі я починаю відчувати, що мій розум занурюється на глибину темряви, а думки стають вдвічі глибшими.

Здається, мені навряд чи вдасться убитися на наркотиці так сильно, як я хотіла. Це якщо говорити про фізичну смерть, звісно. Але відчути себе одним з тих світлих духів, які знаходяться між різними світами – ось це мені під силу.

Все вже позаду, я знаходжуся в тому стані, коли все просто хороше. Моя душа літає уночі, наче комаха навколо світла. А я знаю, що завтра все буде так само класно, бо я так само зачарована своїми закладками.

Друзі, навіть не знаю, як вас вітаю. Мабуть, найкращий спосіб – це запропонувати вам зі мною покататися на хвилі наркотичного екстазу. Але згадайте, що тут є свої правила та ризики. Дякую за увагу та пам'ятайте, що це все-таки молодіжний сленг.

Чё, космо-бродяги, ваще? Расскажу вам, как я попал в закладки псилоцибиновых грибов и отрывался на работе, пока меня не выкинули как говна из туалета. Эта история бьет все рекорды по крутости, айда, слушайте. В общем, как-то раз, я проснулся с мыслью, что моя жиза скучноватая и нужно как-то разнообразить её. Мой мозг просто кричал "шиза" и навязывал идею о путешествии в мир наркотиков. Я решил, что время затариться новыми способами оттянуться, и отправился на поиски. Шарился я такой по задворкам нашего города, пока наткнулся на одного гаррика, который подсказал, где можно найти псилоцибиновые грибы. Ну, я гордо зашёл в тот дом, где это всё было, смотрю – там одни через бонг курят! Мне даже пурпурный туман перед глазами от такой картинки стал. Ахтунг! Псилоцибиновые грибы были прямо передо мной! Ну, я накупил этих грибов, байком домой поехал и задумался: "Чё с ними делать?" Я же не мазохист, чтобы их жують в сыром виде. Плётку об этом предлагает некий Артём, старый шкурный знакомый. Он сказал, что нужно их поправлять – сушить и засыпать в стержень, после чего прикуривать одну заправочку. Сами себе в адреналин гашить! Так я и сделал: псилоцибиновые грибы в полной готовности, а я заряжен на всю жизнь. Не долго думая, на следующий день решил протестировать своё новое приобретение на работе. Ведь где еще можно получить такую жизу, как на этом морально угнетающем месте? Так что, пришел на работу с фирменным сумочкой, полной грибов и приступил к рассыпанию их на рабочем месте. Как только поглотил первую порцию, началось. Ощущения меня окунули в мир, где каждый карандаш на столе превращался в яркое пятно, как после стопкранов. Блин, да это был просто super acid. Тут началась настоящая жиза. Работа, которая казалась мне раньше унылой и невыносимой, превратилась в настоящий космический корабль, готовый отправить меня в круги пурпурного тумана. Все эти глупые зануды на работе стали какими-то размытыми фигурами, а я был главным героем этого психо-трипа. Мое внимание переключалось каждые пару секунд, я просто не мог сосредоточиться ни на одной задаче. Меня окончательно поглотила эта пилотирующая меня туманная шиза. Работодатель, конечно, не оценил мои творческие подходы и заключения, но мне было по барабану. Ведь я был в божественном космическом путешествии! Коллеги смотрели на меня, как на полного дебила, а я им всем мозги протекал через уши. Я был счастлив, счастлив до такой степени, что мои глаза светились ярче всех наркосветящихся вывесок вокруг. Это был кайф! Я чувствовал себя непобедимым на этой боевой станции. Честно говоря, мне было плевать, что меня скоро уволят. Ну а работа... Это всегда можно найти другую. Какие-то гроши, грустные лица и скучная рутина – все это уже не важно. Вот так я купил псилоцибиновые грибы, несколько раз поправился и оторвался на работе, пока меня оттуда не пнули. Жиза – это кино, братцы, и каждый из нас режиссер своего собственного фильма. И в этом фильме я главный герой, погруженный в огромный пурпурный туман, окруженный закадычными космо-бродягами и готовым покорить мир самых диковинных наркотиков. Но только идиоты упиваются в таких историях. Наркотики – это настоящая беда, а я был просто тупым косплеером в этой психиатрической комедии.